Для «Фаворита» Павло Перетятько знаковий гравець, свого роду талісман команди. Цей спортсмен причетний до багатьох перемог в історії клубу, в тому числі його підвищенні в класі. Не випадково саме про Павла, нині граючого тренера, вболівальники «Фаворита» хотіли дізнатися більше.

У спілкуванні це приємна людина, яка, окрім спортивних досягнень, має багато цікавих захоплень у житті.

– Я приємно вражений увагою з боку вболівальників, які певно, більше пам’ятають мої минулі заслуги. Для цієї команди зробив вже чимало, багато незабутніх виграних важких ігор. В минулому році в нас була складна ситуація, фінансова невизначеність, кадрова чехарда. Тому доводилося брати ініціативу в деяких матчах на себе, про це досі нагадують травми.

– Традиційно кілька слів про себе і початок спортивної кар’єри?

– Народився я в Казані. У мене батько волейболіст, тому любов до цього виду спорту привив з дитинства. До цих пір у волейбол граю із задоволенням. Пізніше мої батьки переїхали в Крим, де й живуть понині, я до них приїжджаю, особливо влітку. Починав свою спортивну кар’єру я в Сімферополі в училищі олімпійського резерву. Професійні кроки робив також там, де два роки грав за клуб «Спортсервіс». З вдячністю згадую мого тренера Трофименка Віктора Олександровича, який виховав чимало хороших волейболістів. Після чого перейшов в клуб суперліги луганське «Динамо». Там відіграв 6 років, паралельно закінчив Машинобудівний інститут, одружився і там в мене народився син. Після чого 6 років пограв у Дніпропетровську за «Дніпро-Динамо». Там придбав житло і зараз там моя сім`я дружина та діти. У Дніпропетровську я грав разом з нинішнім капітаном «Фаворита» Олександром Фурманом.

– Якими були твої досягнення в цих командах української суперліги?

– Найвище моє досягнення – 2 місце в складі луганського «Динамо» в сезоні 1997-98  років. За що отримав звання майстра спорту України. В Дніпропетровську команда досягала найвищого четвертого місця.

– Потім ти вперше з’явився в складі «Фаворита»

– Після того, як «Дніпро-Динамо» не подовжив зі мною контракт потрібно було шукати інший клуб. До речі через рік Дніпропетровська команда припинила існування, а я вже в цей час грав у Лубнах. В сезоні 2007-2008 років «Фаворит» виходив з вищої ліги «Б» у вищу лігу «А», і віце-президент клубу Юрій Козлов запросив мене сюди на посаду граючого тренера. Один сезон я провів у «Фавориті», але виникли певні фінансові недомовленості і я два роки пограв за кордоном. Спочатку рік в білоруському «Комунальнику» з Гродно, а потім в Казахстані в команді «Казхром» з міста Хромтау. У Білорусі був вдалий сезон, ми виконали поставлене завдання і посіли 3 місце.

– Чомусь я вважав, що у «Фавориті» ти грав беззмінно?

– Я не прихильник міняти клуби, як рукавиці, я за стабільність. За цей час я вивчив структуру «Фаворита» більше, ніж решта гравців. Я довіряю нашому президенту, він пообіцяв, що все буде добре й стабільно. Вирішив не смикатися й залишитися в цьому клубі. Кістяк команди, як би не казали, все ж зберігся.

В цьому сезоні я почав, як помічник головного тренера, потім став граючим тренером. Інколи виходжу на майданчик.

– Чи грає роль фактор, коли гравці команди живуть в одному гуртожитку, як це було в Лубнах?

– Ми дійсно тоді одне одному набридли, адже бачилися кожної хвилини. Зараз ми одне від одного відпочиваємо, на вихідні роз’їжджаємося. В цьому психологічному плані ситуація в Полтаві набагато краще.

– Як живеться в Полтаві?

– В порівнянні з тим що я бачив: шикарно. Хотілося щоб так і продовжувалося. Всі умови виконуються і ми своє завдання виконуємо теж.

– Які перед тобою стоять завдання в команді?

– Проводжу тренування разом з Сергієм Сосніним, радимося по гравцям і веденню гри. Багато є моментів, які ми з Сергієм Івановичем вирішуємо спільно.

– Ти ще розраховуєш пограти в цьому сезоні?

– У нас в команді є більш молоді гравці, які в силу своїх фізичних можливостей набагато сильніші за мене.Моя функція якщо щось, не дай боже, трапиться вийти і грати. Я завжди в формі і завжди готовий підстрахувати.

– Розкажи більше про свою сім`ю та захоплення в житті?

– Моя сім`я спортивна: дружина Тетяна, 15 річний син Павло, 14 річна дочка Дарина. Діти займаються волейболом і навчаються в луганському спортивному інтернаті. Головне моє захоплення – кулінарія. Люблю приготувати щось смачне оригінальне, особливо коли збереться хороша компанія. Цікавлюся автомобілями, є й своя машина – старенький «Фольксваген-Пасат». Спортивні змагання, зазвичай, стараюся не дивитися, бо є людиною емоційною. Мені емоцій вистачає у своїй кар’єрі. Почну за когось вболівати увійду в азарт, а потім можу півночі не заснути. По телебаченню дивлюся більш спокійні програми про подорожі, рибалку та автомобілі.

СК "Фаворит"