- Перша спроба організувати Федерацію була влітку 1991 року, - повертається у своїх спогадах на 20 років тому Натан Беньяминович - зараз головний спеціаліст Київської ради ФСТ «Україна». - 16 червня був обраний першій її президент - Віктор Федюшин.

Але після цього він поїхав працювати до Хорватії, і Федерація так і не була оформлена. За півроку, а саме 16 листопада, була проведена позачергова конференція, де президентом був обраний Валерій Ходєєв. За період між двома конференціями я був єдиним штатним робітником Федерації. Після листопадових виборів став виконавчим директором ФВУ.

- Які складнощі були на початковому етапі розвитку?

- Необхідно було зареєструвати організацію, провести повністю процедуру її оформлення. Коштів не було. Допоміг Анатолій Проскуровський, а точніше донецький «Шахтар», який перерахував нам 10 тисяч купонів (купон – грошова одиниця у колишньому СРСР у період 1989-91 роки.- прес служба). Після цього провели всі необхідні процедури.

Ми відразу налагодили контакти з регіонами, і всі вони увійшли до складу, ставши її колективними членами.

- Восени 1991 року ще проводився чемпіонат СРСР. Чому було вирішено організувати національну федерацію?

- В червні, коли була перша спроба це зробити, дійсно ще існував СРСР. А ось восени все вже йшло до його розпаду, і тоді держава вже називалася СНД. Після оформлення Федерації ми відразу подали заявку на її включення до Міжнародної Федерації, а разом з цим і до Європейської конфедерації волейболу. В лютому 1992 року нас прийняли до цих організацій. А вже навесні ми провели скорочений чемпіонат України з тим, щоб визначити команди, які представлятимуть країну в єврокубках. В тому чемпіонаті команди взяли участь згідно з ієрархією, яка склалася у чемпіонаті СРСР. А вже в жовтні стартував повноцінний – за схемою «осінь-весна» – чемпіонат України.

- Як в той час, коли наша країна тільки розпочинала своє становлення, виживала волейбольна Федерація?

- Вже в листопаді було прийняте рішення, якщо гравець хоче грати за кордоном, повинен отримати ліцензію від національної Федерації. За цю ліцензію спортсмени робили внесок «на розвиток волейболу України». Серед статей доходу були внески за участь в чемпіонаті – були часи, коли у чемпіонаті брали участь більше 100 команд. Це надходження і забезпечували роботу Федерації. Зарплатня у нас була тоді, як у держслужбовців – 120 карбованців.

- Якщо ви займалися видачею ліцензій, напевно могли відстежити, скільки гравців покинули чемпіонат України у той час?

- Тоді багато наших волейболістів грали за кордоном - в 1992 році приблизно 100 гравців.

- В чемпіонатах України в 90-і роки приймали участь дуже багато команд – навіть у другій лізі число учасників сягало мало не двадцяти, хоча фінансове положення в країні було не дуже гарне. Зараз – картина протилежна. З чим ви це пов’язуєте?

- Можливо тоді менталітет у людей був інший. Відношення до коштів було не таким, як зараз. Не дивно, що провідні гравці крани у більшості своїй поїхали грати за кордон, що в свою чергу позначилося на рівні внутрішнього чемпіонату.

- Як ви вважаєте, Натане Беньяминовичу, що треба зробити, щоб підняти цей рівень?

- Поки не буде налагоджене життя в країні, в спорті здвигів можна не чекати. Як на мене, треба, щоб на державному рівні було прийняте відповідне рішення про підтримку спорту. Тоді напевно і буде якесь зростання рівня спорту, зокрема волейболу. Зараз державної підтримки у ігрових майже немає.

- Щоб ви побажали українському волейболу у рік 20-річчя національної Федерація?

­- Відродження, адже, нагадаю в 1968-му році 10 українських спортсменів стали олімпійськими чемпіонами з волейболу.

Прес-служба ФВУ.